Богдан Червак: «Мистецтво і культура – це те поле, де українська національна ідея може реалізовуватися у повній мірі»

Скажіть, будь-ласка, яким є ваше ставлення до української національної ідеї?

– Українська національна ідея, на моє глибоке переконання, є рятівною ідеєю для України. Це ідея, яка реально може консолідувати націю, консолідувати суспільство і владу в ім’я реалізації великої мети –  утвердження України як національної за змістом, і формою, і духом держави.

Це ідея, за яку поклали життя кращі сини української нації, в тому числі і члени нашої організації – Організації Українських Націоналістів. Полковник Євген Коновалець, полковник Андрій Мельник, Олена Теліга, Олег Ольжич – це люди,які жили цією ідеєю, які передали цю ідею нинішньому поколінню, й обов’язок нинішнього покоління цю ідею реалізувати вже в незалежній Україні.

Як Ви вважаєте, чому українська національна ідея не є популярною, зокрема на східних і південних теренах України?

– Я думаю, що ця ідея є непопулярною, але я думаю, що ця ідея не є спопуляризована. На східних і південних теренах, які особливо постраждали в радянські часи від русифікації і денаціоналізації, цю ідею треба було розвивати. Її треба було популяризувати сучасними методами. Її треба популяризувати в першу чергу в молодіжних середовищах.

Результат буде. На сході і півдні України живуть такі самі українці як і на Галичині, які хочуть бути господарями на своїй землі, які люблять свою Україну, свою націю і свою державу, хочуть знати її історію і традиції. А історія, традиції і культура – це і є складова української національної ідеї.

В який спосіб Ви бачите популяризацію цих ідей?

– У будь-який спосіб. Через спілкування із простими людьми, через засоби масової інформації, через мережу Інтернет. До речі, мережа Інтернет і соціальні мережі, як показує мій особистий досвід, є доброю підставою для реалізації і популяризації цієї ідеї.

Проблема не в формах і методах, а в недостатньому бажанні це робити. Коли буде достатнім це бажання, то форми і методи знайдуться.

Можливо, українська національна ідея потребує модернізації?

– Її треба модернізувати під кутом зору її осучаснення. Українці на сході, Галичині і півдні України, мають знати, що українська національна ідея не є анахронізмом. Це сучасна ідея, сучасної Європейської нації, якою є Україна. І ця ідея має знаходити свій вияв, передусім у сучасному українському мистецтві. Бо засобами мистецтва художньої літератури, інколи, можна досягти набагато більше ніж, скажімо, якимись одночасними політичними акціями.

Яскравий приклад  – творчість Ліни Костенко, Марії Матіос. Обидві жінки, засобами художнього слова для української справи й української ідеї, на мою думку, зробили значно більше, ніж окремі політики, які хизуються на телеекранах.

Тому мистецтво і культура – це те поле, де українська національна ідея може реалізовуватися у повній мірі.

Скажіть, будь-ласка, які у Вас стосунки з Конгресом Українських Націоналістів, ВО «Свобода»?

– Я представляю громадську організацію, тому мої стосунки з націоналістичними партіями Конресом Українських Націоналістів і ВО «Свобода» є дружніми, як із людьми, які представляють ту саму ідеологію і світогляд, що і я. Ми не є конкурентами.

Як Ви ставитеся до подрібненості українських церков?

– Негативно ставлюся, бо не можна до цього ставитися позитивно. Але водночас ,я дуже добре розумію, що проблеми, які стоять перед українською церквою (у даному випадку, коли я говорю про українську церкву, то я маю на увазі і її православну, і її католицьку складову), мають розв’язувати не політики, а самі церкви. Політики будуть робити добру справу, коли не будуть втручатися в церкви. Для мене це очевидно як для українського греко-католика, який саме так і намагається діяти.

Ви повідомляли про те, що помер голова ОУН (м) Микола Плав’юк. Можливо, Ви можете поділитися якимись спогадами про цю людину?

– Про Миколу Плав’юка я можу говорити довго, навіть, безконечно. Це людина, яка залишила глибокий слід у моїй душі і в моєму серці.

Членом ОУН я став завдяки Миколі Плав’юку, який розповів мені про цю організацію. Ця людина мала дивовижний такт і дивовижну високу внутрішню культуру спілкування. Він був великим українцем .І в одній із своїх статей я назвав його останнім українським романтиком, а точніше, останнім романтиком української революції. Бо він, як це не парадоксально, у своєму віці вірив в українську революцію, яка неминуче призведе до тих змін, які зроблять нашу державу державою української нації – національну державу.

Під час презентації книги з «Цим переможемо» Ви говорили про недостатню популяризацію ідеї Другого Конгресу Українських Націоналістів. То що б Ви хотіли донести про це читачам нашого сайту?

– Я думаю, що читачам, особливо на сході України, особливо, Вашому виданню, було б доречно говорити не стільки про ідею Другого Конгресу, а розповісти про Перший Конгрес. Розповісти про Євгена Коновальця, про Олену Телігу, про Олега Ольжича, Андрія Мельника, – про тих людей, які у 1929 році спромоглися на те, на що ми покищо не можемо спромогтися – максимально консолідувати націоналістичний рух, утворити такий феномен нашої історії як ОУН, яка стала цілим етапом національно-визвольної боротьби.  От коли про це люди дізнаються, то сприйняти ідею Другого Конгресу, який ми повинні як українські націоналісти відбути вже в незалежній Україні, буде просто, буде легко. Бо ми таким чином станемо продовжувачами не лише слави, а й справи наших великих попередників.

Що б Ви хотіли додати від себе для наших читачів?

– Ви не запитали про Харків. Дуже люблю це місто. Дуже люблю владику Ігоря (Ісіченка). Це мій товариш. І коли їхав до Харкова, то подумалося, от якби треба було робити столицю України в якомусь іншому місті, не в Києві, то де б її можна було зробити? І зразу подумалося – тільки в Харкові.

Дуже дякую Вам за розмову.