С. Поваляева: "Не всі трупи стають легендами"
- Хотілося б почути Ваш коментар з приводу першого дня фестивалю ZEX…
- Я не та людина, до якої взагалі можна звертатися по позитивні коментарі. Позитивний коментар один – Толя Ульянов витягнув слем. Якби не Толя, це був би повний … (нерозбірливо).
- Чому така оцінка?
- Якщо люди хочуть показать себе – це одне. А якщо люди хочуть зробити шоу – ну, в хорошому розумінні цього слова – зробити синкритичне видовище, карнавал, то не можуть 10 відсотків поетів і один Толя Ульянов витягувати 80 відсотків абсолютної графоманії в приміщенні, де нема повітря. Тоді просто треба роздавати кисневі подушки. Як мінімум.
- А де були Ви? Чому Ви не допомагали вести слем?
- Я де була?! Я пиво пила! На вулиці – я дихала повітрям.
- А взагалі, в якості кого Ви були присутні на слемі? Глядач, член журі, учасник?
- Я на цьому слемі була присутня, як труп. Погодся, труп не може бути колегою, глядачем чи ще кимось – це «очєнь готічно».
- Але ж Ви – легенда?
- Я – труп. Не всі трупи стають легендами.
- Світлана, чому ви завжди ісполяєте?
- Я дуже сильно переймаюся енергетикою простору, який мене оточує. Коли я потрапляю в абсолютно порваний простір, де абсолютно різні люди з абсолютно непоєднуваною енергетикою, мені лишається тільки одне – набухатися. А коли я набухаюся, я починаю ісполнять.
- Чи не прагнете ви змінити цей простір, якщо він вам неприємний? Переладнати його під себе?
- Я не хочу рвати чужий простір. Це їхнє життя, це їхня справа. Якщо я туди потрапила, то це означає, що в мені відбувається щось не те, що притягнуло до себе таку фігню.
