Генсек НАТО: Про членство України в Альянсі говорити зарано

Проте напередодні візиту до України, який має відбутися 16–17 червня, він впевнено заявляє, що ті, хто тягнуть Україну в НАТО, досягнуть свого. Однак, коли саме це станеться, Генсек поки дипломатично замовчує.




 

З якими намірами і з якою метою Північноатлантична Рада прибуває до Києва?

Думаю, що цей візит буде вулицею з двостороннім рухом. Ми прибудемо, щоб слухати і щоб говорити. При цьому ми маємо намір слухати не тільки українських політиків, але також народ України, людей, до якого б сектору суспільства вони не належали або які б політичні погляди не сповідували.

Візит охопить Київ та ще три міста. Ми зустрінемось з Президентом, Прем’єр-міністром, представниками Верховної Ради та неурядовими організаціями.

Ми будемо слухати, але також інформувати про НАТО. Не йдеться про те, щоб «продавати» НАТО, адже Альянс – це не пральний порошок або продукт, який можливо купити в супермаркеті. НАТО – це родина демократичних держав. Ми прибуваємо для того, щоб пояснити, чим є НАТО, щоб підбити певні підсумки взаємин між Україною та НАТО в політичному сенсі. Це, безумовно, є одним з елементів «інтенсивного залучення» – це ті слова, які ви можете знайти у підсумковому комюніке Бухарестського саміту. Візит Північноатлантичної Ради в повному складі, а останній такий візит до Києва відбувся у 2005 році, є важливим для таких відносин.

Що, на ваш погляд, необхідно зробити Україні, щоб прискорити підготовку до Плану дій щодо членства в НАТО?

Україна вже зробила деякі змістовні речі в рамках реформ в сферах безпеки і оборони, цей процес відбувається в форматі особливого партнерства з НАТО, в якому ми перебуваємо вже більше 10 років. Якщо ви хотіли б почути, що непокоїть... Амбіції України є вірними та високими. Проблема в тому, що вони стикаються час від часу з недостатнім фінансуванням. Просто не вистачає грошей для реалізації цих реформаторських амбіцій. Це є важливим, хоча й не єдиним елементом. До речі, міністр (оборони – авт.) Єхануров прибуває наприкінці тижня в Брюссель. Це питання буде на столі під час засідання Комісії Україна-НАТО міністерського рівня.

Опоненти НАТО в Україні часто говорять, що Альянс має намір розмістити в Україні свої бази, зокрема, в Севастополі, після того, як у 2017 році російський Чорноморський флот полишить цю базу. Чи є насправді у НАТО або у окремих союзників по Альянсу такі наміри?

Безумовно, ні. Але, перш за все, я хочу зазначити – ми абсолютно залишаємося за межами будь-яких двосторонніх дискусій між Україною і Росією щодо майбутнього Чорноморського флоту. Це не є питанням НАТО – тож союзники і Генеральний Секретар Альянсу стоять осторонь.

В той же час дозвольте мені відповісти на цей міф в контексті наших відносин. НАТО – це союз на цей момент 26 суверенних держав. Вони можуть приймати будь-які рішення. Україна, як суверенна держава, також буде сама вирішувати, яким буде курс її зовнішньої політики. НАТО працює за принципом консенсусу, тож не може нікого і ні до чого примушувати. Рішення буде приймати народ України за демократичною процедурою, яку ви маєте.

Тож давайте боротися з міфами. Наприклад, про те, що наближення України до НАТО означатиме появу баз Альянсу на її території. Давайте боротися з міфом, що такий крок матиме дуже негативні наслідки для певних галузей української промисловості, зокрема, авіаційної. Це – нонсенс! Що більше взаємосумісності досягатиметься, то більше можливостей ви будете мати, то краще буде українським авіавиробникам.

Останнім часом з боку російських політиків лунають досить жорсткі заяви стосовно України, а публічна риторика в Росії стосовно Криму нагадує підготовку до військової інтервенції... В Грузії ситуація є ще більш складною. На ваш погляд, чи є достатньо надійними існуючі механізми міжнародної безпеки в контексті подібних ситуацій?

Ми маємо бути обережними, щоб не вдатися до віртуальних сценаріїв. Ви чули, що я дуже критично виступив з приводу так званих залізничних військ в Абхазії. Переконаний, що вони не мають мандату та жодного статусу, вони порушують територіальну цілісність Грузії. І вони не мають там знаходитися.

При цьому хочу зауважити, що НАТО, на відміну від ООН або ОБСЄ, не має прямого мандату на втручання в цей конфлікт. І НАТО цього не зробить.

НАТО не буде втягуватися в територіальні або будь-які інші суперечки, які Україна може мати або не мати з Росією. Це не є роллю НАТО, ця організація не створювалася для таких речей.

НАТО – це військово-політична організація. Всі операції та місії НАТО, крім однієї, здійснюються або під прямим мандатом ООН, або за погодженням з ООН. Наприклад, по Дарфуру немає резолюції Ради Безпеки, але є підтримка ООН. До речі, дозвольте мені подякувати Україні, яка є єдиною з країн-партнерів, що бере участь у всіх операціях Альянсу.

Тож не треба у цьому контексті перетворювати НАТО в організацію, якою вона не є. НАТО не шукає прямого втручання – ні в Грузії, ні в Україні. Що ми дійсно хочемо досягти з цими країнами – це інтенсивне залучення. В Бухарестському комюніке чітко зазначено, що ці країни з часом стануть членами НАТО. Додам – якщо вони того бажатимуть. Наявні турбулентності – це те, як інколи працює демократична структура. Демократія не завжди є простою і легкою, але вона означає боротьбу аргументів, а не боротьбу на кулаках. Україна є суверенною державою, і вона демонструє свою демократичність.

Під час першого візиту до Німеччини Президент Росії Дмітрій Медведєв заявив, що НАТО вичерпало себе, і закликав до формування нової системи євроатлантичної безпеки. Яким є ваше ставлення до такої пропозиції?

Як ви можете очікувати, я фундаментально не погоджуюся з Президентом Медведєвим. У НАТО яскраве майбутнє. Альянс настільки ж ефективний зараз, наскільки він був у 1949 році після початку діяльності. Союзу зараз майже 60 років, але він є живим та активним. Жодним чином НАТО не змінюватиме свою роль або позицію. Будь-які серйозні пропозиції в сфері безпеки будуть з великим інтересом розглянуті в НАТО. Президент (Росії – авт.) сказав щось неконкретне про нові структури безпеки. Я не можу надати вам моє судження, тому що я не знаю, що це означає. Але абсолютно зрозуміло, що така структура ніколи не замінить НАТО. Це поза питанням.

Чи має НАТО чітку стратегію власного розширення або визначену мету такого процесу?

Детальна процедура взаємин між НАТО і третіми країнами є добре відомою. Остаточне рішення, коли країна виконує критерії щодо членства в НАТО, завжди є політичним. Такі політичні дебати ми мали в Бухаресті. І у майбутньому відбуватимуться такі політичні дискусії щодо відносин НАТО з Україною, Грузією та іншими країнами, які стукають в двері Альянсу. Якщо в Белграді, у Сербії, буде дружній до Євроатлантики уряд, хоча це мають вирішувати самі серби – якщо такий уряд буде сформовано, ми зможемо наповнити новим змістом відносини з Сербією в рамках програми «Партнерство заради миру».

Україна вже рухається цим шляхом, який є довгим та непрямим. НАТО буде допомагати та підтримувати. Але не будемо забувати – остаточне рішення завжди буде рішенням політичним.

Які дискусії відбуваються зараз в НАТО навколо приєднання України до Плану дій щодо членства? Чи є певна еволюція позицій Німеччини і Франції щодо цього?

Мова Бухарестського Комюніке, безумовно, буде знаковою для цього візиту до Києва. Я був би несправедливим до українського народу та Уряду, якщо б сказав, що ця мова зараз змінюється. Ви знаєте, що дискусії в Альянсі були інтенсивними та тривалими. Ми знаходимося в процесі «інтенсивного залучення», і перші оцінки будуть зроблені міністрами закордонних справ НАТО у грудні. Перша оцінка не обов’язково є останньою оцінкою. Зараз зарано говорити, яким буде результат міністерської зустрічі у грудні. Було б неправильним по відношенню до українських друзів казати, що справу вже зроблено, або що ця справа буде надзвичайно складною. Ми маємо мову Бухарестського саміту, на основі якої будуть вестися обговорення в Альянсі, і міністри закордонних справ зроблять свою оцінку.

Це саме ті обставини, в яких відбудеться візит в Україну. Я вважаю його дуже важливим, адже не кожного дня до України прибувають 26 послів разом з Генеральним Секретарем, і працюють не тільки в Києві, але відбувають до Харкова, Львова та Дніпропетровська. Я дуже чекаю на цю подію.