Вадим Красноокий: «Треба любити жити в гастролях, гримерних, процес створення, а не той момент, коли всі аплодують»
– Яка мова вам найбільш ближча?
– Я початково російськомовний, в мене мама народилася в Харківсьій області, тато в Дніпропетровській, а я народився в Київі, де теж російська мова була широко представлена. Навчався в російськомовній школі. Це ситуація, яка об'єктивно історично склалася. Російськомовні українці так само люблять україну як україномовні, є відсотків десять, які хочуть, щоб Україна приєдналася до Росії, решта хоче, щоб Україна була незалежною державою і сама собі будувала майбутнє. Це статистичні опитування. Я вважаю, що мало хотіти, любити, треба робити якісь конкретні кроки. Кожен з нас може робити це на своєму особистому рівні. І от як раз питання мови, люди які сприймають його «як ім зручніше» – це приклад людей, які не думають про майбутнє країни. Вони думають про сьогодні. Але навіть оці всі спорічання про Захід і Схід, про розуміння історичних фактів різнопланових - це взагалі треба відставити, треба думати про те, чого ми хочемо в майбутньому. Тому що наше майбутнє мі створюемо собі сьогодні, треба просто подумати якою мі бачимо країну через 10-20 років, зокрема в питанні мови.
Можна собі уявити, що тут українська і російська мова будуть на рівних. Мені реально це уявити дуже важко, тому що російська мова підтримується Росією, потужною державою. Це потужний інформаційний центр, який підтримує свою мову, вкладає в це кошти, використовує свою культуру і ставиться до цього дуже серйозно, тому якщо ми будемо робити те саме з українською мовою, через декілька років ми всі будемо розмовляти українскою. Но тоді, буде питання, яка це буде Україна, якщо ми хочемо щоб це була наша країна, наша команда, то в нас це повинно бути своє і мені здається що в нас все більше людей готові це зрозуміти. Це не питання історичних суперечностей, це питання того, що нам буде вигідно в майбутньому. А майбутнє робиться сьогодні.
– Як на вашу думку можна описати сучасного українця?
– Якщо говорити про українців взагалі як про націю, то одна з найяскравіших рис це індивідуалізм, кожен має свої інтереси «моя хата з краю». Справа не в тому, що хитренькі, а в тому що кожен думає про себе, і це в принципі не погано. Тому що а про кого кожен повинен думати. Єдине, що в українців ця риса дуже сильно розвинена і ми маємо певну проблему, тобно на індивідуальному рівні українці дуже добрі господарі, вони вміють працювати, але коли іде процесс державотворення, розвитку суспільних відносин, то отут цей радикальний індивідуализм починає заважати об'єднуватися для спільних інтересів, тому що кожен намагається зі спільного відірвати щось своє, як в старому анекдоті «нацарювати сто рублів і втекти». Це проблема нашої політики, бізнесу, економіки, всього.
Я думаю, що навіть історично так склалося, тому що в українців довгий час не було своєї держави і не було мети дбати про суспільство, це були завжди якісь імперії, це була Російська, Австо-Угорська імперія, Польська імперія і кожен розумів, що навіщо я буду робити щось для іншої держави, краще для себе. Хоча деякі наші свіпвітчизники шли на високі пости у цих державах и досягали там успіхів, згадати хоча б Брежнєва, Хрущова. Цей індивідуализм нагадує мені присказку «Там де два українця, там три гетьмана» – це реальна проблема, яку нам в майбутньому треба навчитися долати, якщо ми хочемо побудувати суспільство.
– Як ставитесь до сучасних талант-шоу. Чому багато артистів, виходячи з них залишаються на сцені так недовго?
– Я насамперед не бачу великої кризи в шоу-бізнесі, він просто не надто розвинений. Оскільки наша група існує 20 років, у цьому році буде 21, я бачив всю історию українскього шоу-бізнесу і того моменту, коли його просто не існувало. В принципі є прогрес, є загальносвітова тенденція до спрощення продукту, який сприймає населення. Той продукт, який створюється - він дуже примітивний. Для шоу-бізнеса це завжди було характерно, те що зрозуміють маси – те легко продати, але тема якості стає все простіше и простіше. Але це не суто українська проблема, а світова.
Що стосується цих талант-шоу, то це реалії сьогодення, з одного боку вони мені не подобаються, а з іншого – це реальний шлях розкрити, засвітити себе. Туди йдуть люди, в тому числі ті, які пройшли свій шлях на сцені, вони вміють працювати на сцені, і вони там перемагають, таким чином продовжуючи свій творчий шлях. А є одноденки, цього не можна уникнути, тому що телевізор запалює зірки, а далі треба працювати. те що лише одиниці залишаються артистами, пов'язано з тим, що не всім бути артистами. Тобто людей манить в шоу-бізнес і на телебачення ілюзія красивого життя. А насправді для того, щоби залишатися на рівні треба багато працювати і треба любити саму цю працю і сам процесс, а не ті результати, що в кінці прийдуть. Треба любити жити в гастролях, гримерних, треба любити репетиціі і сам процес створення, а не тільки той момент, коли ти вже виходиш на сцену і всі тобі аплодують. Робити приходиться багато, а моменти визнання дуже короткі, їх просто можно не дочекатися і здутися на цьому шляху.
– Чи встигли ви відпочити за це літо, були у відпустці?
– В нас дуже короткі відпустки в літній период, адже це період концертів. Дуже багато відкритих майданчиків. Немає коли відпочивати. Свого часу із-зі цього я став розбирати питання як люди відпочивають взимку. Став кататися на гірских лижах і останні 4 роки я фанат цього діла. Цього літа мені нікуди не вдалося виїхати на відпочинок, була коротка поїздка під Одесу на море і все. Зате я в Київі знайшов базу, де можна кататися на водних лижах. Ще одне захоплення, є спільні риси, є відмінності. Але я зрозумів, що мені для відпочинку не обов'язково далеко їхати, тому що тут все є.
– Де відпочиваєте на гірсько-лижних курортах?
– Я поки що був тільки в Буковелі, в Україні це найбільший гірсько-лижний курорт. Там всього поки що вистачає для мого рівня катання і для того, щоб це було цікаво. Але вже замислююся, що хочеться побачити щось ще, побувати в країнах Європи, де цей рух набагато більше розвинений.
– Який відпочинок від усього для вас ідеальний?
– Він повинен бути різним, ми повинні переміщатися весь час і не напружуватися. Відпочинок – це переміна занять. Я насправді трудоголік і у мене був період в багато років, коли я нікуди не їздив відпочивати, а потім почав змушувати себе це робити, тому що зрозумів, що у мене сідають батарейки. Тому я не можу сказати в якому сенсі їдеальний. Я люблю активний відпочинок, я люблю яскраві враження, я не люблю «день сурка» на пляжі. На третій день мені стає це нудно, можу мандрувати єкзотичними країнами, коли є можливість не тільки потрапити на море, а ще побувати у незвичайших місцях, побачити зовсім інших людей, іншу цивілізацію. Мені довелося побувати в Таїланді на Шрі-Ланці.
– Яка країна залишила найбільше вражень?
– З кожної країни, де я буваю, я беру максимум. В Аргентині мені довелося бути всього три дні і я практично не лягав в цей час спати, тому що ми знімали там кліп. Половина часу уходила на зйомку кліпа, половина на одержання вражень від країни.
– Ви казали, що цим літом багато працювали, що підготували для своих слухачів?
– Ми сьогодні виконували декілька новіх пісень, в тому числі абсолютно нову, яка звучала вперше. Їх дуже багато і ми над ними активно працюємо. Багато пісень в музичному плані не дуже відрізняються від всього, що ми робили раніше, тому, щоб усе звучало як ми хочемо, ми повинні зрозуміти як воно буде, перейти у інший стиль. У нас є вже якась кількість пісень, близьких по духу, які все були записані, деякі з них вже звучали. У нас доречі є нова пісня «П'ятниця», ми зараз зняли на неї кліп. Ми тричі призначали зйомки і вони тричі відмінялися, тому з кліпом ще були пригоди, ми намагалися пісню про П'ятницю знімати в п'ятницю, але не виходило і в результаті ми зробили це у вівторок. Ця пісня як раз в дусі Mad Heads. А після цього є багато пісень з якими я поки не знаю як працьовати. справа в тому, що вони всі різні.
– У творчості експерементувати полюбляєте? Наприклад об'єднати в одному альбомі різножанрові композиціі...
– Таке поєднання буває не тільки в одному альбомі, а і у одній пісні, ми постійно цим займаємося. Намагаємося винаходити щось своє, але завжди базуємося на чомусь, що вже існує, але намагаємося його по своєму прочитати. Попередній диск, це альбом який називався «УкраїнSKA», це була збірка українських народних пісень тільки у нашому стилі і виконанні. В основному ска-панк, реггі, рок-н-рол і в принципі дуже багато напрямків. Є одна пісня, де присутній стиль кантрі, фанк подібний до «Red Hot Chili Peppers» і багато чого.
– Хто були ваші кумири, хто надихнув вас на зайняття музикою?
– Коли я був маленький я не хотів займатися музикою, мене батьки змушували і я багато років вчився грати на скрипці, мені це не подобалось тому шо мені не подобовся академічний спосіб навчання. Тому коли музична школа скінчилася я сказав собі, що більше музику грати не буду. Батькам віддав документ про те що я школу закінчив і через три місяці взяв у руки гітару. Я на той час уже слухав рок музику різну, це мені подобалося і я почав вчитися грати і співати.
– Ви не грали на скрипці під час запису альбомів?
– Ні, я зараз навіть задаюся таким питанням. Але та музика, яку ми грали весь час від початку заснування групи, там скрипка не передбачалася. Чому ми зараз дуже активно експерементуємо зі стилями, тому що перші років 10 історії групи – це вузькі рамки одного жанру, яких ми фанатично притримувалися. Ми експерементували трішки, але за рамки не виходили, тому пісні які написані на самому початку існування гурту, були записані уже років через 15, тому що не підходили по стилю і ми дуже їх любимо і виконуємо. Одні з наших найкращих пісень ніколи не звичали в ті часи, тому що це невідповідало тому стилю в якому ми грали.
Коли ми нарешті розпрощалися з оцими вузькими стильовими рамками, ми почали експериментувати по-різному. Я за цей час уже розучився грати на скрипці, але пару років тому ми були в Канаді на фестивалі в Торонто, познайомились з геніальнім скрипалем українського походження Василем Попадюком, він вже 15 років там живе, але він працює з Україною. Це сучасний Паганіні, який у своїй творчості використовує і українську етніку гуцульську і циганські всякі штуки і мелодії різних народів світу. В нього в групі музиканті з різних країн світу. Після того, як я побачив як він грає на скрипці, я такого рівня музикантів особисто не знаю. Мені після цього соромно скрипки торкатися, у мене є друг, який робить це дуже круто і я не наважуся. В мене є скрипаль, який якщо буде потрібна скрипка заграє без репетицій так, як лише кілька людей у світі.
– Чого побажаєте нашим читачам?
– Мені дуже подобається фраза, яку сказав Ганді, яку в нашому перекладі найбільш точно можна сказати так «Хочеш змінити світ – змінюйся сам». Тобто все що нам не подобається навколо нас можна виправляти, змінюючи щось в собі. Я в це вірю і всім бажаю подумати над цими словами і зрозуміти їх. А окрім того бажаю міцного здоров'я, гарного настрою, любові і щастя.
