Андрій Марків: «Я вірю в те, що моральні якості нашого суспільства з часом стають кращими»
– Чесно кажучи, не зовсім ще звикли до вашого оновленого складу, можливо тому, що на комп’ютері записи ще альбомні, з вокалом Володимира Новікова...
– Так, звичайно, це нормальне явище, то треба досить-таки довгий період.
– …А чи скоро назріває новий альбом вже оновлених Флітів, щоб звикали?
– Так, справа в тому, що зараз йде якраз робота в студії над ним. Ми записали одні барабани вже повністю, на цілий альбом, зараз іде процес запису бас-гітари. Треків буде десь 13-14. Чим цей альбом буде не такий, як всі? Розкажу такий секрет, що, напевно, нікому не розказував. Пісні, які були в першому альбомі, мають вікову категорію і по 8 і по 10 років. Другий альбом вийшов через три роки, і то деякі пісні ми брали набагато давніші, 5-6-річної давності. Над третім альбомом знову три роки думали. Цей альбом ми придумали за рік. Прекрасно розуміємо, що людям потрібно подати його якомога швидше, щоб люди звикли. Тому ми так спішили. Не знаю, чи це добре, тому що я так не звик, я звик до трьох років розкачки. Справа стала в тому, що після 2009 року відбулися зміни в складі: і в 2010, і в 2011. Тоді, коли новий матеріал повинен був накопичуватися, хлопці розбіглись. Зібрались нові хлопці, і ми разом придумали фактично цілий альбом.
Буде, скоріш за все, навесні. Я намагаюсь якомога більше відтягнути цей момент для того, щоб з більшою кількістю людей проконсультуватися, якусь думку дізнатись. Це робилось на кожному альбомі. Наш барабанщик, Ігор Озарко, який був у минулому складі, страшенно любив записати пісню, запросити кількадесят людей, спитати поради, що треба переробити, консультувався. Зараз я перейняв цю практику.
– Чи зміниться кардинально напрямок руху групи? Або можна очікувати плавного розвитку, бо автор Володимир залишається з групою?
– Ні, Володя зараз не в Україні, як фізично, так і духовно. А враховуючи, що нещодавно у нього народився син, то він зараз не має ніякого відношення до гурту.
– Тобто можливий крутий поворот?
– Я не сказав би, тому що в першу чергу це буде рок. Ми з 2003 року також думали, який стиль ми граємо. Хтось почув «Вийди, моя люба» і сказав: «Ви граєте фолк-панк-рок». Ми з цього «приколювались», тому що там ніякого фолку і близько не було. Почали питати: «Хлопці, потрібно придумати, який стиль ви граєте, ви ж граєте щось оригінальне. Ви ж панки, чому ви тоді не матюкаєтесь, не ходите брудні?». Значить, ми будемо грати інтелігентний панк-рок, в якому не будемо використовувати мату. Були такі моменти, коли хотілось лайливе слово вставити, але принципово ми відмовлялись.
Я звик, що думки можуть бути кардинально різноманітні, скачуть від одного полюсу до другого. Я до цього нормально ставлюся, комусь сподобається стиль, а комусь ні, кожен має власний вибір.
– З огляду на те, що ви хоч інтелігентні, але панки, і хоч панки, але інтелігентні, як ви ставитесь до слему на концертах?
– Ми бачили різного. Бачили такого, що насправді зі сцени не подобалось, особливо, коли до цього слему якимось випадковим методом долучались дівчата – це нас обурювало. Часто бувало, що ми зі сцени робили зауваження. Я не можу впливати і когось вчити, як поводитися, але будь-яка неадекватна антисоціальна поведінка, тим паче по відношенню до людей, які прийшли разом з тобою на концерт, неприпустима. В Україні не так багато людей, яка слухають рок-музику, вони тримаються разом, і потрібно як мінімум поважати один одного. Я негативно ставлюсь до поведінки, яка є агресивною. Щодо слему взагалі, мені подобається, коли люди починають скакати, штовхатися, сприймаючи це не агресивно. Так поскакати я і сам люблю, але ні в якому разі не проявляти ніякого навмисного насилля.
– Ви пригадували зміни в складі, прокоментуйте, будь ласка, вашу співпрацю з Юрієм Поповим, яка була нетривалою. Можливо, щось завадило закріпитись у групі?
– Я не хотів би це коментувати. Він не вжився в команді Фліт суто з особистих життєвих принципів… Це особисте рішення, я не маю права критикувати.
– Ви досить багато виступаєте у Польщі, були у Білорусі… Чи є якісь особливі відчуття, це ж якоюсь мірою ознайомлення аудиторії взагалі з українською музикою, а не суто з гуртом, якась додаткова відповідальність?
– В Польщу ми почали їздити десь з 2005 року, по таких аудиторіях, які вже більш-менш знайомі з українською мовою, з українською культурою, а якщо і не знайомі, то їм цікаво. Людина, яка проявляє інтерес, звичайно, буде нормально сприймати і як мінімум слухати для ознайомлення. З самого початку мене вразило те, що люди там сприймають музику по-іншому. Вони це називають «імпреза». Йдуть не на концерт, а «на імпрезу», тобто повеселитися. Нам було як музикантам цікаво, що на одному концерті можуть бути виконавці різних музичних стилів, і не було такого, щоб хтось пішов зі словами: «Я цю команду не можу слухати, бо я такий стиль не слухаю». Ні, вони, всі прийшли і відриваються, просто чекають на улюблену команду.
Взагалі є найбільше хвилювання (хоча хвилювання як таке з часом притуплюється) в тих місцях, де ти часто бував, коли приїжджаєш з іншими хлопцями, з новою програмою, і цікаво подивитись, як люди це сприймуть; де прийшли саме на команду Фліт. Там більше, ніж там, де ти не бував і де люди просто прийшли послухати музику, це є легше.
– Так, більш урочисто і приємно приїжджати з концертом туди, куди вас запрошують і де багато фанів, які давно чекають саме на ваш концерт. Але наведу приклад-виключення, російська ска-панк група Елізіум. Вони у січні 2011 року випустили невеликий альбом «Найкращі співанки», в якому виконали декілька своїх хітів українською мовою, а в лютому вже вирушили в тур містами України, в багатьох бували вперше, в тому числі в Харкові. Я був на концерті, вони підкреслювали, що приїхали «знайомитися», і були здивовані, що відразу такий непоганий прийом. Яка ваша думка щодо такого підходу?
– Це дуже кльово, тому що і я не один раз подумую заспівати польською чи англійською мовою. Є вже перекладені тексти наших старих пісень. І «Вийди, моя люба», і «Санітари» польською, англійською є «Плачуть небеса», «Невже не в цьому кайф?» (до речі переклав наш харківський друг). Це не стільки творчість Фліта, в цьому беруть участь багато людей, яких наші пісні можуть об’єднувати, і це добре.
– «Open your eyes» серед таких пісень?
– Це одна спроба, і вона офіційна. А насправді там близько п’яти пісень обома мовами. І російською мовою нам також надсилають переклади, тому що там також цікаво послухати, про що ми співаємо на зрозумілій мові. Я не така людина, що по-інакшому ставиться до тих, хто не спілкується моєю мовою. Так, співвітчизники повинні намагатися спілкуватися українською або хоча б розуміти її. Але якщо ви гості країни – я все зроблю для того, щоб вам було комфортно і щоб ви приїхали додому і сказали, що в тій країні класно. А стосовно людей інших національностей та з інших країн, які приїжджають сюди і стараються грати на українській мові, – то їм взагалі треба пам’ятник ставити! Багато хто з українців не хочуть вивчати нашу мову, а тут росіяни приїхали і зіграли українською мовою – ставити пам’ятник не менше!
– Чи можна нам сподіватись почути ті згадані вами переклади?
– Так, протягом року ми би виконали пісні англійською та польською мовою. Вони є тільки в текстовому варіанті. Їх потрібно би переграти… Але ще підійдемо до того.
– Зустрічається такий вид діяльності, як видання таких собі триб’ютів на класиків: кладуть вірші на музику, популяризують поезію. Не замислювались над такою ідеєю, наприклад, збірки Івана Франка?
– Ні, і ось чому. Група Фліт завжди писала музику за таким принципом: спочатку бралася мелодія, а потім на неї клався текст. Коли навпаки, тоді починаєш жертвувати мелодикою і мусиш іти на компроміси. Ми ніколи цього не робили і не плануємо робити.
– Приємно здивував акустичний концерт «Фліт по новому» зі струнним ансамблем. Ви казали, що то дуже давня мрія, чим заінтригували. Може поділитесь, чи є у вас ще якісь давні, можливо трохи шалені мрії щодо виступів, які просять втілення?
– Є, але це ж секрет. Не буду нічого говорити саме про те, що планується, але насправді планується ще одна штука, реально яку ще ніхто в Україні не робив. Сподiваємося, що до лiта вже ви зможете все це побачити.
Мрії такі - це завжди класні експерименти. Зараз взагалі секрет говорю: якщо пригадуєш той самий струнний концерт, ми мали дуже мало репетицій, три чи чотири, але всі мали свої ноти, всі професіонали і повинні були впоратися без проблем. Ми домовились, що вони вступають як на відео, потім ми починаємо, пам’ятаєш. Той перший твір ми ні разу не чули. Вони сказали, що там буде такий-то твір, що я зрозумію, яка там кода і коли вступати. А виявився такий твір, що я там чотири коди чув! Поривався виходити і щоразу зупинявся зі словами: «Ні, це не воно, ще рано». І слава Богу, що на сцені були стільці, бо коли я виходив на сцену, я так хвилювався, що на першій пісні могли б підкоситися ноги! Ми настільки хвилювалися, тому що самі все організовували. Поєднання гри з організацією концерту – це взагалі дуже важка штука. Після того концерту я собі сказав: «Я ніколи не буду таким займатися», але пройшов деякий час і це знов хочеться зробити.
– Після такого вдалого досвіду не захотілося додати до складу гурту новий інструмент: чи то скрипку, чи то віолончель або взагалі щось із духового?
– Якщо воно і буде, то тільки на запису, а на концертах – ні. Нам достатньо цього складу.
– Творчість – справа тонка. Може у вас є якісь прикмети, забобони перед виходом на сцену?
– Була тенденція, коли нещодавно помітив: чим гірший звук на саундчеку, тим кращий концерт, і чим кращий саундчек, тим гірше почуваєш себе на концерті (сміється).
– Питання, що давно мені не дає спокою. Чому саме 48 днів? Звідки аналогія, чи це просто добре римується?
–Це більше до рими було. Взагалі історія цієї пісні зовсім інша, вона повинна була називатись «Як довго я шукав» (сміється). Внаслідок роботи, комбінацій на студії під час роботи над третім альбомом деякі зміни відбулись, слова і музика – все перемінилось.
– Для мене стало несподіванкою, що ви вже близько п’яти разів виступали в нашому місті: паб «Черчилль», квартирник. Обов’язково повинні були залишитись якісь спогади про ті подіі?
– Звичайно, я пригадую перший наш приїзд в Харків, квартирник… Квартирник взагалі був бомезний! Я, до речі, як прийшов в цей зал і побачив ці крісла, відразу згадав квартирник, тому що там також всі сиділи на землі, мали якісь подушки, хто напівлежачи, хто як. Наскільки була душевна атмосфера – люди сиділи безпосередньо поруч зі мною, ми просто спілкувались, мені страшенно сподобалось.
А вперше був Черчиль. Ми приїхали поїздом, вийшли на вокзал, а він такий величезний – і в нашого барабанщика впали тарілки. Ну нічого, на те вони і чохли, щоб рятувати тарілки.
– В Харкові, особливо останнім часом, проводиться все більше рок-фестивалів, клуб «Жара» в цьому плані молодці, обхвачують все ширшу географію запрошених колективів. З вами організатори звідти не виходили на зв’язок?
– Це треба говорити з менеджером, я не в курсі, чесно кажучи. Можливо…
– А хотілося б?
– Та звичайно!
– Не секрет, що мораль сучасного суспільства лишає бажати кращого, і ви як ніхто інший це розумієте, якщо знати тематику ваших пісень. Чи бачите ви вихід, або залишається тільки звикати та пристосовуватися?
– (Сміється). Думаю, сказати правду що думаю, чи збрехати.
Завжди в бочці меду може бути ложка дьогтю. Завжди так є, тому що на контрасті ми пізнаємо щось добре чи погане. Я сподіваюсь, що все буде нормально, що тенденція буде кльова. Грубо кажучи люди проходять природній відбір: коли вони стають старшими, то або розумнішають і йдуть хорошим шляхом для себе і для суспільства, або десь щезають, все дуже просто. Я вірю в те, що моральні якості нашого суспільства з часом стають кращими. Так сталося в нашій державі, що на голодний шлунок ти не думаєш, на яку виставу піти в театр, а мусиш думати про те, як той шлунок наповнити. Це не правильно, це є дуже недобре. Поки що я б не сказав, що воно у всіх нас так є, просто деякі такі тенденції зберігаються. Хотів би, щоб їх було чим далі, тим менше. Я в це вірю і дуже цього хочу.
– І щоб закінчити на мажорному акорді, що ви могли б побажати своїм слухачам?
– Слухачам я хотів би в першу чергу побажати доброти один до одного, розуміння один до одного, і знати таку штуку, що кожен може опинитися на місці іншого. Життя – це така річ, що може змінюватися кардинально, і завжди може щось так змінитись, що ти будеш до цього не пристосований і не готовий. Я нещодавно дивився інтерв’ю, нехай звучить смішно, з Сергієм Мавроді, і він сказав, що в найгірші моменти його життя йому допомагали ті люди, від яких він допомоги навіть не сподівався, а близькі люди відверталися, тому треба бути добрим і справедливим завжди до всіх.